У початковій школі скасували оцінки. Причому почалося це не зараз — іще минулого навчального року таке нововведення було для третьокласників, і ось тепер черга дійшла до 4-х класів. Міносвіти видало відповідний наказ, і це спричинило бурю: «чиновникам нема чим зайнятися», «батьки хочуть, аби всі панькалися з їхніми дітьми», «це знищення української освіти». Щодо знищення освіти я б посперечалася. Пам′ятаєте, що ЗНО з математики не склали 30% школярів? Так от, усі вони навчалися у школі з оцінками. І що, це їх урятувало? Не в оцінках річ, треба у консерваторії щось змінювати, як казав Жванецький.
«У нас на педраді ледь не врукопашну зійшлися прихильники та противники оцінок, — розповідала знайома вчителька. — Ті, хто проти, бідкалися: «Та як же навчати без оцінок? Це ж діти нічого не робитимуть на уроках! І як я поясню батькам, що їхня дитина нічого не знає?»
І отут переходимо до важливого моменту. Меседж «у школі скасували оцінки» — це лише половина правди. Адже насправді скасували лише цифрові оцінки, а залишили так зване вербальне оцінювання — словесні коментарі. Ну, тобто тепер вчитель не може сказати дитині: «Сідай, два» й на цьому умити руки. Доведеться все пояснювати, писати коментар: що дитина знає й уміє, а над чим іще потрібно попрацювати. Причому коментар має бути стимулюючим — із опорою на хороше, а не з прихованим посилом «ти — дебіл». Для тих учителів, хто таки не може обійтися без оцінок, є своєрідний компроміс — можна оцінювати дитину за допомогою літер: В — високий рівень досягнень, Д — достатній, С — середній, Н — низький.
Але це ще не всі нововведення. Відтепер у початкових класах не буде традиційних контрольних робіт, замість них з′являться діагностичні. Що це означає? Те, що окрім задачок чи вправ, у них будуть запитання на кшталт: «Чи легко було тобі виконувати це завдання?», «Що допомагає тобі вчитися?», «Познач завдання, які спричинили труднощі». І що поганого в такому підході? Та ще й коли вчитель надасть після цього мотивуючий коментар?
Фідбек від учителя є важливим для дитини й для більшості батьків. І цього в освіті бракує. Ось приклад: під час міжнародного дослідження PISA 25% українських школярів повідомили, що вчителі ніколи або майже ніколи не кажуть їм про їхні сильні сторони. Ще раз: не про помилки, а саме про сильні сторони. І це може негативно впливати на мотивацію учнів до навчання, зазначено в Національному звіті за результатами PISA. Будьмо відверті — розмови про сильні сторони дитини в школі часто зводяться про те, як їй покращити оцінку, що перездати.
У деяких школах на класних стендах надані рейтинги учнів за успішністю, тобто за оцінками. Вважається, що це гарний стимул для навчання, а ще це тішить амбіції деяких батьків. От стосовно мотивувальної ролі рейтингів можна посперечатися — декого вони, навпаки, демотивують, бо навішують ярлик лузера. В успішності потрібно змагатися не з іншими, а із самим собою: сьогодні я зробив щось краще, ніж учора, я прогресую.
Тому є велике питання щодо того, що відображають шкільні рейтинги. Наприклад: Петрик — відмінник і улюбленець вчителів, а Іванові навчання дається важко. Іван вирішив покращити свої результати, гарував над підручниками, старався, розбирав тему, готувався до контрольної. А Петрові й так добре — він не запарювався з навчанням, виїхав на старих запасах знань. І от результат: Петро — знов зірка, а Іван — традиційно наприкінці рейтингу, бо хоч і зробив великий ривок вперед — помилок у його контрольній менше, ніж зазвичай, — та це все одно низький бал. А от якби не було оцінок, то у вербальному оцінюванні вчитель про це мав би сказати, описати результат, підтримати й надихнути.
Деякі батьки не хочуть відмовлятися від оцінок. І не лише через те, що останні допомагають оцінити успіхи дитини на тлі інших. Система оцінювання у балах є звичною та зрозумілою для батьків, і вони побоюються, що якщо її скасують, запанує цілковита анархія. Це лякає, з огляду на не надто високу довіру суспільства до якості освіти. Врахуймо також, що у нас сильні традиції авторитарної педагогіки, бо освіта — це ж не самотній острів в океані, вона відображає все те, що є у суспільстві. Ми всі виховувалися у школі, де страх перед оцінками часто був значно сильнішим стимулом, аніж кайф від відкриттів і цікавих завдань. І я знаю чимало прикладів, коли батьки терпіли те, що дитину принижує вчитель чи ставить несправедливі оцінки, бо це ж престижна школа, це ж майбутнє ЗНО.
До речі, як засвідчив національний моніторинг якості початкової освіти, найкращі результати навчання продемонстрували ті школярі, котрих підтримують батьки, розмовляють із ними про навчання. Гадаю, що якісна вербальна оцінка (саме якісна, а не відписка «Вася — молодець!») допоможе батькам (не всім, звісно, а тим, хто цікавиться школою) краще зрозуміти свою дитину, побачити її сильні та слабкі сторони, підтримати. Це не безлика цифра — оцінка в балах.
Коментарі стосовно успішності дитини допоможуть і вчителям — коли батьки отримуватимуть регулярний фідбек, у них буде менше недовіри до школи й тривожності.
Але я розумію, що це ідеальна картинка. Бо коментувати успішність дитини вчитель має не лише усно, а й письмово. І якщо у маленьких класах приватних шкіл це можна робити часто, то в класі на сорок дітей вчитель просто фізично не може регулярно писати розлого про кожного. Та навіть якщо коментар буде хоч раз на тиждень кожній дитині — це теж добре. Але така робота потребує значно більше часу. Хто оплатить його? І як тут не згадати про реформу оплати праці вчителів, що так і не відбулася? Одна з пропозицій тоді була такою — оплачувати вчителям не кількість уроків, а цілий робочий день: підготовка до уроків, перевірка зошитів, педради-наради тощо… Вчительські профспілки, та й чимало самих педагогів тоді не підтримали змін, а тепер це стало б у пригоді.
Як вчителі сприймають ідею відмови від оцінок у балах, нам достеменно невідомо. Єдине більш-менш легітимне дослідження на сьогодні — це опитування вчителів, які брали участь у пілотуванні Нової української школи. Так от, 60% опитаних зазначили, що вони — за традиційну оцінку в балах.
Приблизно те саме бачимо й у бурхливих дискусіях у вчительських пабліках. Ось кілька коментарів: «Чому дітей уперто намагаються помістити в кімнаті з м’якими стінами? Що страшного у звичайному оцінюванні? Нічого, то вигадана батьківська проблема». «Дитині необхідно вчитися існувати в світі, де є стреси. А якщо вона не вміє сприймати поразку, це для неї стрес, то що в дорослому житті з цим невротиком робити? Припуститься помилки на роботі й почне від зауваження ніжками тупотіти та по підлозі качатися?» «Нехай ці теоретики зайдуть до класу 1 вересня та попрацюють бодай до грудня! Проведуть збори батьківські, придумають, як навчити дитинку, яка на уроці вирішить під партою проявити свою індивідуальність, а потім скажуть, які зміни потрібні та як це все оцінювати!»
Хоча є й інші відгуки. «У дитини виростають крила, вона читає коментарі та розуміє, що я, вчитель, помічаю її старання, і це надихає», «Батьки розповідали мені, що читають мої коментарі про дитину усією родиною, і навіть фотографують та надсилають дідусям-бабусям. Для них це важливо».
Гадаю, авторитарним учителям буде найважче сприйняти нову систему оцінювання. Недарма ж видатний грузинський педагог Шалва Амонашвілі вважає оцінку «костуром для кульгавої педагогіки» і наголошує: «…оцінки тримають храм авторитарно-імперативної педагогіки і пожирають педагогіку співробітництва». «Соромно має бути учителю, який дивитиметься на дитину як на ходячу цифру. І залежно від цифр судитиме про неї: гарна вона чи погана, здібна чи ні, розвинена чи «малорозвинена», вийдуть з неї люди чи ні, — пише Амонашвілі. — Адже минуть роки, і саме життя покаже, що «погані» учні стали гарними, добрими людьми, хтось із них навіть проявив великий талант. А за туманністю оцінок учительські очі не бачать цього».
Є й іще одна причина того, що не всі педагоги підтримують нову систему оцінювання. Скасування цифрових оцінок означатиме для вчителя, що у нього тепер немає карального меча, яким можна примусити учнів навчатися. Відтепер він має проводити свої уроки так, аби зацікавити до навчання. А до цього готові й хочуть цього не всі. Набагато простіше сказати: «Відкрийте зошити, прочитайте правило й виконайте вправу».
Але тепер таке не завжди пройде. В українській освіті та в очікуваннях від неї починаються зміни, і це тішить. Згідно з результатами опитування, проведеного Українським інститутом майбутнього, більшість (70% респондентів) вважають, що ознакою якісної освіти є вмотивована дитина, яка хоче і вміє навчатися.
До речі, у багатьох країнах Європи початкова школа — без оцінок. У Естонії, Фінляндії, Польщі, Швейцарії, Норвегії замість балів застосовується вербальна характеристика, а у Швеції й Норвегії вона є аж до 6-го і 8-го класу відповідно. У Канаді, Великій Британії, Бельгії, Австралії у початковій школі застосовується оцінювання в рівнях або буквенна шкала, і вчителі пишуть коментарі, щоби показати прогрес дитини.
Та й у нас в альтернативних демократичних школах, які є школами нового покоління (принаймні, у тих, із якими знайома я) немає оцінок навіть у старших класах.
Особисто мені подобається ідея скасування оцінок у початковій школі. Та немає такої ідеї, яку не можна було б спотворити невдалим виконанням. І тут є кілька великих засторог. По-перше, формувальне словесне оцінювання не має звестися до порожніх стандартних фраз і плюсиків у табличці — оце дитина вміє, а це — ні. По-друге, потрібно дати вчителям інструменти й методики цього оцінювання — досі від них вимагали лише перевірити роботу учня, порахувати в ній кількість помилок і залежно від цього поставити оцінку. Тепер під час оцінювання вчитель має зосередитися не лише на навчанні, а й на індивідуальних особливостях учнів, коментувати їхню самостійність, умотивованість, комунікацію з іншими.
По-третє, школам потрібно врешті-решт почати користуватися своєю автономією. Згідно з законом, вони можуть оцінювати успіхи дітей по-своєму (смайликами, наліпками, сонечками чи квіточками), головне — щоб у підсумку перевели його у вигляд, затверджений МОН.
По- четверте, потрібно зрозуміти, що буде далі, у старшій школі? Коли і як буде організовано перехід на оцінювання в балах? Якщо у п′ятому класі, то тут є складнощі, адже на цьому етапі дітям і так нелегко — замість улюбленої вчительки, яку розумієш з пів слова й одного погляду, з’являється купа нових незнайомих вчителів.
Якщо все це не буде враховано, нове (формувальне) оцінювання перетвориться на фікцію. А воно є однією з небагатьох надій на зміни у школі.
Стаття сайту https://zn.ua/ukr.
Посилання на повну статтю – https://zn.ua/ukr/EDUCATION/u-shkolakh-ukrajini-skasuvali-otsinki-komu-poshchastilo-i-shcho-dali.html
